5 Березня 2018 р.

Знайомтеся, це Євген Стеблін, Senior Frontend Developer компанії Agile Fuel. За 6 років він встиг вирости від рівня Junior до Senior і попрацювати у Польщі. В рамках нашого проекту IT Ambassadors ми поспілкувалися з Євгеном і дізналися про те, що його спонукало поїхати з України, і що викликало бажання повернутися назад до Харкова.

Як ви прийшли до професії розробника ПЗ?

В IT індустрії я працюю з 2012 року. За освітою я менеджер, до цього відношення до цієї сфери не мав, але завдяки позитивному прикладу моїх друзів, поставив собі за мету спробувати.  Скачав відеоуроки і почав вчити основи. Уже після третьої співбесіди мене взяли на посаду Junior PHP developer, хоча, відверто кажучи, я мав слабке уявлення про процес розробки ПЗ. З того часу я отримав другу вищу освіту за фахом у ХНУРЕ, не раз міняв місце роботи і навіть країну, і тепер я Senior Frontend developer.

Які професійні цілі Ви переслідували, приймаючи рішення про еміграцію, і чому зупинили свій вибір на Польщі?

В цілому в Польщі я провів рік: з травня 2015 до кінця червня 2016 року. У зв'язку з подіями 2014 року в країні відчувалася дуже велика напруга. У Харкові мало не кожен день щось відбувалося, і це приносило явний дискомфорт. До того ж я хотів отримати досвід роботи і життя в іншій країні і мовному середовищі. Після сімейної ради ми з дружиною обрали Польщу, тому що син повинен був йти до першого класу, і схожість наших мов дозволило б йому швидше подолати мовний бар'єр. Коли ж у LinkedIn мені прийшов опис вакансії, ми вирішили спробувати. Процес найму тривав дуже довго. З початку березня 2015 року я пройшов 6 співбесід. Спочатку моє резюме розглянула рекрутингова фірма (Natek), і вони провели зі мною дві співбесіди. Потім підключилася компанія-розробник (GFT), досить велика: налічувала понад трьох тисяч співробітників по всьому світу і два центри розробки в Польщі - в Лодзі та Познані. Врешті-решт після чотирьох співбесід, зокрема двох технічних, мене затвердили на посаду Middle Frontend Developer в познанський офіс. Мені дали офіційне запрошення, і почався довгий і скрутний процес отримання візи, за оформлення якої я заплатив близько 200 євро. До Польщі я приїхав в кінці травня, підписав контракт з варшавським офісом компанії просто в кафе, потім вони допомогли мені купити квиток до Познані, посадили в поїзд і побажали успіху. 1 червня вже потрібно було виходити на роботу.

Перше враження про Польщу

Перше моє враження про Польщу залишилося позитивним, все ж для мене це був перший політ за кордон. Різниця відразу кидається в очі: навіть коли їдеш з Варшави до Познані, відразу помічаєш, як у них все доглянуто, звірята просто бігають по полях і ні від кого не ховаються, стоять ряди вітряків, і немає нічого занедбаного. Більшість поляків, особливо молодь, добре говорить англійською. Створюється враження, що потрапив до країни на порядок вищої за рівнем розвитку.

У плані рівня знань співробітників компанії я не бачу абсолютно ніякої різниці: у нас сильні співробітники, і там їх теж досить, і вони теж працюють з останніми технологіями. Сказати, що поляки дуже багато працюють, я однозначно не можу, бо все залежить від проекту. Якщо потрібно, вони теж залишаються в офісі понаднормово.

З якими особливостями життя ви зіткнулися, переїхавши до Польщі?

Гроші, податки Перед виїздом я вивчив ціни на житло, їжу та інше. Спочатку мені здалося, що я буду заробляти достатньо, але трохи прорахувався. Грошей витрачалося більше. На той момент в Україні я був розробником рівня middle, і за фактом моя чиста зарплатня не змінилася. Податки всі платять справно, і відраховуються вони ще до того, як співробітник отримує гроші на карту. Зарплати в конвертах ніхто не отримує. Оренда житла та комунальні послуги там коштують в рази дорожче.

За трикімнатну квартиру в п'ятиповерховому будинку, приблизно таку, як у нас на Салтівці, я платив близько 600/700 доларів, включно з комунальними платежами.

Причому за останні потрібно вносити кошти заздалегідь, згідно з орієнтовним розрахунком норм споживання. За підсумками місяця робиться перерахунок, і квартирант доплачує за перевитрату, або йому повертається залишок коштів. Але в моєму випадку завжди доводилося доплачувати. Після оплати квартири, проїздів, Інтернету та іншого, вільними залишалися близько 2000 злотих (580 $) на місяць. На той момент кабельне ТБ разом з Інтернетом мені коштували 100 злотих (29 $), місячний абонемент на проїзд для однієї людини - 120 злотих (35 $). Не те, щоб мені не вистачало, але при тій же зарплатні в Україні я б відчував себе більш впевненим. Що мене дуже пригнічувало, так це те, що кожен місяць я платив скажені суми податків - 27% від зарплати. Роботодавець також щось відраховує державі.

Я уявив, скільки грошей віддаю до казни польської держави, - стільки грошей за все життя українській державі не віддав! Розумів, що тим самим я збільшував прірву між Польщею та Україною.

Інфраструктура і транспорт

Організація громадського транспорту на висоті. Трамваї і автобуси зручні, ходять чітко за графіком, на кожній зупинці є або електронне табло, або завжди актуальний роздрукований розклад, і в 99% випадків транспорт приїжджає хвилина в хвилину.

Крім того, в Познані впроваджена електронна система оплати проїздів. Щось подібне з'явилося недавно і в Харкові - E-ticket. Також оплачується не просто проїзд, а саме кількість зупинок, яку проїхав. Є безліч велосипедних станцій, де ти можеш підійти, взяти велосипед напрокат за дуже доступною ціною. У місті дуже чисто. Скрізь росте трава: біля будинків і шкіл, дороги хороші навіть у дворах. Багато сучасно обладнаних спортивних майданчиків. Більшість власників собак прибирають за своїми тваринами! Але при цьому варто зазначити, що є спеціальні урни і диспенсери з безкоштовними пакетами для збирання, а на газонах можна зустріти забавні таблички з написом: "Twój pies - twoja kupa" (Твій собака - твоя купа). Жителі сортують сміття. Розвинене місцеве самоврядування: у кожному мікрорайоні працює своя адміністрація, і кожен житель району може проголосувати за те, куди вкладуть їх гроші. Навіть на рівні дворів у них панує демократія. Частково це виглядає як ідеальний світ, але, на жаль, безхатьків там теж вистачає.

Історія з «картою побиту», або як я відчув себе чужинцем

Коли я їхав до Польщі, у мене було запрошення на роботу на три місяці. Після закінчення цього терміну я повинен був подати документи на отримання карти тимчасового перебування «карта побиту». Оформлення документів повинно було скласти 45 днів. Подати документи - не проблема, але мотивуючись тим, що вкрай багато людей приходить з цим питанням, а співробітників мало, процес розтягнувся на 10 місяців. Це мене сильно дивувало, оскільки за кожну карту ти платиш близько 300 злотих (87 $). Коли у тебе закінчується термін перебування, ти в Польщі знаходишся легально, якщо подані документи на карту тимчасового перебування: в закордонний паспорт ставиться відповідний штамп. Виїхати можна, але заїхати знову - не можна. Я хотів поїхати додому на травневі свята, і боявся, що мені не встигнуть видати цю "карту побиту" до від'їзду до України. Я ходив близько 15 разів до відділу з роботи з "чужинцями", витрачав купу свого часу, але мені відповідали, що моя справа тільки в процесі. Я надав копії квитків на літак в надії, що це прискорить процес. Коли ж у мене залишалося буквально два тижні до вильоту, в черговий з візитів, почувши ще раз: "Ваша справа - на розгляді", я запросив контакти установи, куди  можна поскаржитися на дану ситуацію. Врешті-решт цього ж вечора в індивідуальному порядку "карти побиту" були нами отримані. До речі, це був не єдиний випадок з державними структурами, коли вимоги і натиск допомагали прискорити процес або домогтися потрібного результату. У такі моменти розумієш, що ти все-таки чужинець. Податки беруть справно, а коли щось потрібно тобі, ти автоматично стаєш чужинцем. Звичайно, робота держустанов в Україні далеко не ідеальна, можна себе відчути "чужинцем" і у нас, незважаючи на те, що ти громадянин України. З моїми колегами також трапилася дуже нехороша ситуація в Польщі. Я був працевлаштований через Варшаву, а інші працювали безпосередньо. У них було запрошення на роботу, і їм також треба було отримати "карти побиту". Виявляється, потрібно, щоб твій роботодавець запросив у воєводи новий дозвіл на роботу, так як термін дії запрошення закінчився, а карта з вини держустанови ще не отримана. Моя варшавська компанія зробила це без мене, а ось моїм співвітчизникам не пощастило, і їм було надіслано повідомлення про підозру у незаконному перебуванні на території Польської республіки. З вини компанії їх оштрафували на 1000 злотих (291$), причому тим,  хто поміняв місце роботи, компанія компенсувала штраф, а ті, що перейшли на нове, платили самі. Таке ставлення держави до тебе дає відчути себе іноземцем. Таке враження, що вони хочуть витягти з тебе все по максимуму і зробити так, щоб ти нічого не отримав. Це був мій особистий досвід в Познані, можливо в інших містах справа йде інакше.

Чому Ви повернулися до Харкова?

Коли я їхав до Польщі,  я від самого початку планував повернутися до України, не знав лише, коли саме: тут все коріння - сім'я, родичі, друзі. У своєму рішенні я був не самотній. Буквально через кілька місяців моїм шляхом пішов колега з Харкова. За час перебування в Польщі я виріс з middle розробника до рівня senior, але хочу зауважити, що це сталося не тільки завдяки роботі там. Крім іншого у людини повинні бути добре розвинені soft skills (гнучкі навички). Всьому цьому я міг навчитися і в українській компанії. Робота за кордоном пішла мені в плюс в тому плані, що моє резюме стало багатшим, і я краще вивчив англійську мову.

Багато хто хоче залишитися за кордоном назавжди, а мені захотілося повернутися і хоча б спробувати частково щось змінити в своїй країні.

Можливість знову кудись поїхати не виключаю, але я б вважав за краще тривалі відрядження, ніж переїзд.

Як Ви оцінюєте перспективи української IT сфери щодо інших країн?

Ми, як і Польща, зарекомендували себе як постачальники якісного коду і послуг.

У нас відмінні перспективи, дуже лояльне оподаткування, що навіть дає нам деяку фору. При цьому гостро відчувається нестача IT-фахівців і в Україні, і в Польщі. Переїзд приніс мені багато цікавого досвіду як в професійному плані, так і в особистому. Коли ти потрапляєш до іншої країни, тобі нема до кого піти, доводиться самому вирішувати свої проблеми. Це дуже цікаво і чудово загартовує.

Чому навчила мене Польща - любити Батьківщину.

А ще вона показала, що можна жити і по-іншому. Поляки не розумніші за нас, у них не по три руки і не по п'ять ніг, і ґрунти  не кращі за наші. Але Польща показує, як могло б бути у нас!

Україна - це країна з величезними перспективами, адже у нас є все, щоб бути більш успішними.

Принаймні по співвідношенню зарплата / купівельна спроможність Україна стоїть попереду і є чудовим місцем для життя працівників IT індустрії. Хоча безумовно, за багатьма параметрами нам потрібно брати приклад з Польщі. Поїхати і спробувати - однозначно варто, це дасть колосальний життєвий досвід. Там ви зрозумієте, як може бути і як повинно бути. А потім можна повернутися назад і застосувати свої знання і навички тут. Оцінка Польщі за 10-бальною шкалою: Загальне враження - 6-7. Професійна сфера, робота - 8-9. Життя там (без урахування відносини держави) - 9. Ставлення держави - 2. З Євгеном спілкувалася інтерн Харківського IT Кластера Анастасія Бутко.

Підпишись на наш телеграм канал, щоб бути у курсі подій

Підпишись на Telegram-канал

Також читай новини на наших сторінках в соціальних мережах:

Facebook

Instagram